Дерево роду. 13. Дочка

            
 ДОЧКА.
                В 1925 році у Івана та Надежди народилася донька Настя.
                Зараз моїй тітці Насті  86 років і проживає вона  в місті Санкт – Петербурзі, у своєї єдиної доньки Марії та онука Віті.  В кінці липня цього року  ( 2011) ,я і моя мама провідували   їх. Тітка багато чого розповідала про дитинство, про війну, про життя. Моя мама не все з цього знала. Я обов`язково про все напишу. Та це так –відступ.Отже …      
               В 1925 році у Івана та Надежди народилася донька Настя. Надежда важко переносила  цю вагітність - вернулася голова, втрачала свідомість. Напочатку  вагітності тяжко захворів малий Ванько. Чи віспа чи вітрянка.   Після цієї хвороби у малого на личку залишилися таранці * на все життя. Приїхали Оксана та Іван, батьки Надежди, та й забрали Ванька до себе. Думалося – поки видужає, поки Надежді покращає. Не покращало. Тяжко проходила  вагітність аж до народження Насті. Тож Ванько залишився у діда та баби. Залишився там і ще на рік. Уже Настуся на ніжки зіпнулася , вже пішла, та не поспішали віддавати Ванька баба з дідом.
                Ось вже майже два роки як Надежда за Іваном. Правда  Іван після одруження став хазяйновитішим, та не лагіднішим. І пити не перестав ,і на риболовлю ходити теж не кинув. За ці два роки було на хуторах всяке: і поминки, і  весілля, і хрестини , і гульби різні, куди ходили Надежда з Іваном.  Та Іван поводив себе скрізь однаково. Сидів за столом випивав дві перші чарки не закусюючи, а за третьою кидав щось у рота. Не пожартує, не побалакає з чловіками, не розкаже щось. Не охочий був Іван до жартів, до співів. « Давай , Іване, потанцюємо!» - просить його Надежда. «Відчепись!» - скаже, або «Геть!», а частіше нічого не каже, лише  гляне гостро та й відвернеться. Дуже хотілося Надежді танцювати, добре в неї це виходило. Вона не тупотіла й не скакала,  як деякі, а наче пурхала, як метелик, наче й землі ногами не торгалась - до того легко, граційно й гарно в неї це виходило. Її рухи зливалися з музикою так, що здавалося наче вона  танцює на кнопках у гармошки, наче її закаблуки вибивають в бубен, а сопілка  звучить  лише тому,що вона танцює. Було таке враження, що не Надежда танцює під гру троїстих музИк, а музика звучить  завдяки її танцю.
                ….Одна з багатьх онук  Надежди, моя двоюрідна сестра і кума Тетяна, яка мешкає зараз у місті Кременчук, успадкувала  від  нашої бабусі цю легкість в танці, цю манеру наче пливти в повітрі під гру троїстих музИк….
                Небагато і не часто довелось танцювати Надежді. І сама не піде ,і ні з ким іншим - тож приєднувалась до співів. Виводити  чи гудіти не вміла, бо голос був не сильний, а лише підспівувала.
                Дома у Гумів жилося їй непогано, але й не щасливо. Як йшла заміж, то мати давала такий наказ: « Гляди ж доню, годи  чоловіку, годи свекру, та найдужче годи свекрусі. Щось не вгодиш чоловіку, то  в пику дасть,  не дай Боже, а вночі й приголубить, а свекруху як обізлиш, як не злюбить, боронь Боже, то страшне…. І чоловіка і свекра буде проти тебе підюжувати, і все назло тобі робити, та ще багато  що  можуть злющі свекрухи, хай їм грець.  Гумиха начебто не така, не зла жінка, та хто зна яка вона свекруха, а невістка завжди чужа кістка.
                Коли що вона тебе повчає, то слухай, навідь якщо ти це знаєш, навдь, якщо ти це вмієш краще - роби як вона скаже.  « Добре, мамо, спасибі , мамо» -  ці слова повторюй найчастіше.  Як чого не знаєш, або не вмієш, то не питай, краще придивляйся та вчись мовчки, а то скаже : «  Тебе твоя мати нічому не навчила.»
                Коли ж, не дай Бог, яка у вас сварка чи бійка,не доведи Господи, то не жалійся нікому чужому, та й своєму кровному не дуже жалійся, бо пожалієшся мені чи батькові, а потім вернешся до чоловіка та й помиритеся, а ми будемо все думати та переживать, як ти там…. Чужому ж пожалієшся, то він тобі зарадить, а потім не стримається - піде тай розкаже комусь, бо це ж  хутори, тут до новин дуже люди охочі. Так все перекрутять, переіначать - тільки диву  подивуєшся. Вернется твоя  скарга назад, до кривдника, та щей з прибрехеньками - тобі ж іще гірш.
                Хорошим теж не дуже хвались.  Наші люди радше пожаліють у горі, ніж порадіють в радості. Бо чужа радість викликає заздрощі, бажання  якось цю радість попсувати. Нишком все, мовчки - отак доню…. Ти в нас на язик гостра, можеш і  підштрикнути, і покепкувати - гляди ж не  випроси кулака. Отаке тобі, Надеждо, моє слово - йди з Богом, а я молитимусь Богородиці за тебе!»
                Виконувала ці материнські заповіді Надежда добре. З свекрухою ладнала, та ось чоловік їй набрид і став дратувати. Дратувала його впертість. Коли він брав щось у голову, то цю його впевненість в своїй правоті неможливо було змінити ні в який спосіб. ( Ця риса в тій чи іншій мірі поширилась і в його нащадках). Надежду спочтку це дуже  бентежило. Вона не могла зрозуміти,  чому Іван не слухає, коли йому вказують на помилки,  явні і всім зрозумілі. Чому чинить всім назло? Чому не бажає нікого почути? Часом їй здавадось ніби він навіжений. Потім це її почало дратувати: « Дурень, та ще й впертюх!»  - вона стала  кепкувати з ньго, гостро відповідати - « просити кулака» , як казала  мати. Допросилася.
                Спочатку Іван міг її   штовхнути так, що летіла через всю хату, але не бив. Та якось сталося і це. Закричала перелякана Настя, в хату вбігли свекри, а Іван все  шурхав ногами  Надежду, яка  впала від удару по лицю, а потім  шугнула під лаву.  При  появі свекрів Іван  покинув Надежду і вийшов. Надежда вилізла з під лави. З носа капала кров, око запливло. Мовчки стала збирати  у вузлик якусь одежу. « Ти куди це збираєшся?» - запитав свекор. « До  сестри, до Оляни на Андрущину, доки  синці не зійдуть» - відповіла Надежда. « Дивись…»  - почав і не доказав свекор. Надежда схопила на руки Настю і вискочила з хати….
* таранці - шрами від віспи.

 ( продовження буде)
                На русском языке рассказ помещен на сайте  Проза.ру
                http://www.proza.ru/2011/08/16/1351