Вiдцвiтаэ повiнь лiта

Відцвітає повінь літа
Гріє ніздрі запах трав,
Посивілий трохи вітер
При дорозі тихо став
Відпочити. Стиглі роси
Сиплють холод кришталю
Попід ноги. Ранок босий
Наступає на стерню
Аж у мозок коле. Полем
Миші днів біжать. Їжак
Наколов на голки кола
Ті, що по воді… Душа
Вже готова рахувати
І курчат, і сльози втрат.
Попід небом клапті вати
Сіють спокоєм. Не в такт
Витанцьовує самотньо
На порозі жовтий лист –
Пророкує ранню осінь…
І такий тужливий свист
Заповзає в пори шкіри,
Мов гадюка у нору.
Трохи щастя, трохи віри
Ще до осені нарву.


Переклад Анни Дудки:

http://www.proza.ru/2011/08/14/1163

Отцветает буйнотравье лета,
Греют ноздри ароматы трав,
С поседевшими висками ветер
У дороги запыхавшись встал,
Отдохнуть присел. И ливнем росы
Сыплют ему льдинки хрусталя
Под ноги. У утра ножки босы
А под ними-то одна стерня!
До мозгов проколет. Этим полем
Мыши дней бегут. За ними еж
На иголочки круги наколет
Те, что по воде. Душой замрёшь,
И считать она уже готова
И цыплят, и слезы от потерь.
В небе лоскуты от тучек снова
Дарят нам покой. Не в такт теперь
Исполняет соло одиноко
На пороге первый желтый лист -
Он пророчит осени мороку.
И тоскливый холодящий свист
Заползает в поры сердца, кожи,
Как гадюка в нору, что в яру.
Горстку счастья, горстку веры, может,
Я ещё до осени нарву.