* * *
Ми так далекі нині, а ще вчора
Нас нічка пестила і задивлялась в очі
Твої і мої - карі і пророчі,
Що про любов шептали... І Аврора
З небес спускалася
У наші груди й руки,
В траві встелялася
І дарувала муки...
Солодкі муки й клекотіння плоті,
Коли уся ти в п'янім заколотті
В мені стогнала, дихала, вмоляла,
Обличчя ніжила і ласками вкривала.
Нам янголи свічки тримали в висі,
Щоб бачили в шаленстві ми красу,
Нам зорі падали на щастя в заколиссі,
Як з романтичного мальованого сну.
А я терзав мов сукню твоє тіло,
Цілунком обіймав тремтячу наготу,
І все, здавалось, ніби-то зомліло
В ніч загадкову - грішну і святу.
Калина наша одинока в полі
І досі тужить по твоїх очах.
А я?... Що я... Я дорікаю долі,
Що все розвіяла, крім спраги на устах.
Павло Гай-Нижник
31 серпня 1991 р.
Ми так далекi нинi
© Copyright: Павло Гай-Нижник, 2011
Свидетельство о публикации №111081300448
Свидетельство о публикации №111081300448
Рецензии
