Благаю,зателефонуй,
бо я не встигла попрощатись...
Чи ж винен хто,що я тоді
не все сказала?
Лиш обережно..не руйнуй
те,зА що звикла я чіплятись!
Повітря,неба і землі
враз стало мало..
Благаю,зателефонуй!
Я не зізнаюсь,що скінчилось..
Душа бажає раз за разом
вернути втрачене.
Розумні кажуть: "не плануй"...
І на уламки враз розбилось...
Душевні рани ніжно змаже
бальзам пробачення.
Приходь,хоч би в останній раз,
бо я не встигла роздивитись!
До сих в руках тримаю ще
квітки засушені...
В душі. В душі,не напоказ!
Та от...прийшов вже час схилитись.
І сподіватися лишень
так відчайдушно... ;
Монолог
© Copyright: Людмила Трояновская, 2011
Свидетельство о публикации №111081008239
Свидетельство о публикации №111081008239
Рецензии