Тобою дихає душа,
судинами жене розраду –
вино пригублене балади
з фіала – золотого "ша".
Пора, о приторна, пора,
наставлена на "ку" зозулі,
ти викуєш нове минуле
і наплетеш думок з пера.
Бери за горло когута –
нехай своє відґалаґанить
і вибере хвилину рані,
мені – дорогу до хреста.
До сліз хай вибирає все,
до крихти пам’яті пісної,
хворіти не дає весною,
парканну требу вознесе.
Знайди у подихах себе,
примножуй їх, кидай на вітер –
уміння у струні боліти,
вагання – сісти у купе.
Таке скупе твоє "нема",
притиснуте до піднебіння.
Дитятко Боже й смерть осінню
в дощі виношує зима.
10 Серпня 2011
Тобою дихаje душа
© Copyright: Юрий Лазирко, 2011
Свидетельство о публикации №111081007482
Свидетельство о публикации №111081007482
Рецензии