Цей дощ говорить – я ж мовчу…
У ньому так багато бачу…
Те, що було вже, відпущу.
І наперед за все пробачу…
Я з тим дощем – єдина суть:
Знов пережити – й відпустити,
Звільнитися, щоб знову в путь…
Щоб знову день новий зустріти…
Нехай говорить: треба так
Йому багато розказати…
Все вислухаю, підійду
Я до вікна, щоб розпитати…
І заспокою, не втечу,
Подякую, пообіцяю
Без слів – очима промовчу…
Краплин в долоні назбираю.
Яскравим сонцем на вікні
Він усміхнеться і засяє –
Я усміхнуся теж тоді…
Тепер я все про нього знаю…
Я знаю: день прийде новий…
Та пам’ятатимуть долоні
Голос краплин дощу живий,
Що набулися у полоні.
Знов сонце сяє в небесах…
Дощ звичне все зробив незвичним,
І щось нове в старих речах
Говорить мовчки сенсом вічним.
10.08.11
Редактор - Світлана Ларіонова.
Дощ
© Copyright: Олег Вербовий, 2011
Свидетельство о публикации №111081005139
Свидетельство о публикации №111081005139
Рецензии