На Чорнечiй горi
Звідки зорі такі неозорі,
Він стоїть з похмурнілим чолом,
Мов застигший в незмірному горі.
Швидкоплинно майнуло життя,
Пропливло, наче чайка, за обрій
Та не знають вірші забуття,
Доки люблять їх люди добрі.
О вірші! В них – і стогін, і біль,
І відлуння палкого кохання.
І стікається люд звідусіль,
Щоб покласти квіти на камені.
Плине Дніпр, минають роки,
І повільно крокують тумани.
Він стоятиме довгі віки,
Як зажурений батько. Над нами…
Все стихи автора http://portofranko.ru/?tag=kalistrat
Свидетельство о публикации №111080906548