…Сонце сходить. Пора! Вже лелеки чекають! У вирій
Обіцяли забрати і мене гостродзьобі птахи.
Ще хвилинку! Заждіть! Я не можу в імлі темно-сірій
Спакувати у торбу, щоб забрати з собою, гріхи.
Та іще загубив, десь під ліжком, між тінями, сон свій.
Закотилася в шпарку, у підлозі, дитяча сльоза.
Добре, хоч залишивсь у кістках замурований стронцій,
Та тривожні печалі десь під серцем шиплять мов гюрза.
От і все. Я готовий. Для лету причеплено крила,
Що забрати не здатен – на долівці, мов килим, розклав.
Підвіконня. Стрибок. А лелеки – і не підхопили.
Жаль. Зате тепер знаю, як болить, коли з неба упав…
2011
Приблизно так...
© Copyright: Александр Зубрий, 2011
Свидетельство о публикации №111080900157
Свидетельство о публикации №111080900157
Рецензии