Пiсня АльТОРа. Зоряна балада

Ти послухай мене,
І згадай про те,
Як летять журавлі
У небі.
Шепіт трав Землі,
Жгучий біль,
Поклик мрій,
Ти згадай,
Ти знаєш,
Зрозумієш
Усе.

Чую в серці моєм,
Полум’я вогню,
Пісня Роду Та мрій
Людей Землі.

Крізь туман та віки,
Бачу спалахи битви,
Чую тихий голос
Матерів молитви.

Стародавні часи
Відгук Слави несли
Як почуєш се
То згадаєш усе.

У легендах і в сні,
Та крізь камінь у часі,
На магнітних  скронях
Кадри пам’яті брили
повертаються в пил.

Океани мрій,
Паруси-вітрила,
Кораблі пливли,
І роди ішли,

Тканина мапа стежина шлях,
Оживляла мрію
А думок дороги мов малюнки в вимір,
За словом жили.

І не знали біди
Ті роди води
Мрії-кораблі
Хвилі слів несли

Кожен був творець,
Що від творіння мрій,
Ніс свою мету,
На своєм шляху.

І у ВсеСвіті,
Рождалися квіти,
Та поля й лани,
Матері Землі.

Так ішли роди,
До мети у мріях,
У коханні в сім’ях,
Діточки росли.

Дівчини й Хлопчини,
Мали власну чину,
Щоби жити чинно,
Та добро чинить.

І в чуттях жила
Мрія Роду –  Родина Людини
Що цвіла й росла,
У серці Мальчина.

Тих пісень малюнки,
Звуків візерунки,
Почуття барвистість,
Та пахучисть слів

Оживали у казках,
В образах в красках,
Що жили у книзі тій,
В Пам’яті людскій.

Океан почуття,
Та жага до буття,
Міліони світів,
В лоні матері слів.

Паруса-вітрила
В міжзоряних водах,
Птахи, риби, звірі,
Кораблі живі.

Із зірок букети,
Та із слів куплети,
На стезі узори,
В полотні живі.

Гралися, співали,
Світи будували,
Серця покоряли,
Молоді й старі.

Та не знали горя,
Смерті геть не знали,
Але й вічно також,
Геть не жили,

Бо що таке вічність,
Як немає смерті,
То немає й сенсу,
В вічності самій у живому бутті.

Полум’я вогню,
Як жар-птиця плаче,
І мою нудьгу,
Ой не передать.

Пам’ятаю я,
Наче зараз бачу,
Зореліт, та друзі
Між зірками я.

В серці  щимить біль,
Пам’ятаю вибух
Де ж моя команда?
Де моя стезя?

Світ зірок і друзі,
Паруса і мрія.
Де усі? Й усе?
Де Я? І Кто ж Я?

Пам’ятаю, як раптом,
Все кудись поділось,
Світ згас і зорі,
Навкруги лиш пітьма

Я один, де друзі?
Зорі, люди, мрії,
Де ж весь світ буття?
Залишивсь лиш я.

Всі світи погасли,
Все кудись пропало,
І Земля і небо,
Зорі і пісні,
І крилаті човни-
Коні в світі орбіти землі

Я один ніде,
Червоніє трохи
Одиноко в ночі
Зірка лиш моя.

Як могло так статись,
Як же сталось таке,
Світло каменем стало,
Як скло неживе.

Зрозумів я тоді,
Що мій рід у біді,
Зрадив мрію хтось всю
Втратив Рід свою стезю.

Світло підмінили,
Рід мій захватили,
Світ застиг на вагах,
І став каменем в часі.

Я як старший брат,
Я пішов шукать,
Від беспам’ятства, рабства
Свій рід визволять,

Увійшов в світ сну,
Щоб впізнать брехню
Мрію відродить,
Світ свій відтворить,

Я побачив жах,
Зрозумів свій страх,
Материне лоно,
У звірячих пазурах.

Пам’ятаю йшли тоді,
Новий світ творить,
Мрії всіх родів,
Разом зібрали.

Страшний біль зрозуміть,
Цю нелюдськую мить,
Захопили мрію,
Підчас її іменин,

Й Зоряний малюк,
Мрія Роду всього,
Опинився в лапах,
Світла звірячого.

І весь рід людський,
Попав у западню,
Пам’ять втратили люди,
Опинились в раю.

Без втілення мрій,
Без живої свідомості,
Живуть наче роботи,
Живуть – не живуть.

А рай той не рай,
Де люди без пам’яті,
Світло своїх мрій,
Віддають в Абсолют

А крадій та зрадник,
Їх Судьбами править,
Обіцяє вічність,
У тому раю,

І живий світ,
Чуттєвого розуму,
Де людина творить
Власну стезю

Потворили в світ снів,
Де грають в богів,
А люди пісок,
Камінь для часів.

Вірносуть заховали
В лабіринтах брехні,
Передслово Сантана,
Стало злом сатани

Так уміло зплели,
Сітку кабали,
Дали людям душу,
Щоб так чину душить.

Пам’ять всю забравши,
Держать людей в рабстві,
Смертю страхають,
Вічність обіцяють,

Отак люди стали,
Вірить, замість знати,
Душі віддавати,
Свою суть живу.

А боги на нитках,
Бренчать хорал клятий,
Та душою душить,
Рабів Абсолют.

Я шукав свій рід,
Та будив від сну,
В темряві часів,
Ми йшли на війну,

18 тисяч битв,
Радість перемог
І поразок біль,
Жодних молитв.

Ми шукали вкрадену
мрію свою
В кристалічних світах
що є суть Абсолют.

Дим вогню під луною,
Та Зірки в німоті,
Десь отам за зіркою
Ми кохали тоді.

Пригадав я свій шлях,
І сотні невдач,
І судьби удари,
І коханої плач.

Сотні тисяч імен,
Стук годинника, перебіг часів,
Все в моїй голові,
Може  це плід фантазії?

Пробудився і знову,
Я один,
Якщо вірить в пам’ять,
Світ дурний,  німий.

Я почав шукать,
Правда чи брехня,
Друзі, де ви є?
Де кохання моє?

І губився в думках,
Біль німіла чуття,
Наче жар поклик друзів
І Роду мого каяття.

Та я завжди знав,
Що до безтями кохав,
Лиш кохання рятувало
Тоді одного.

Двадцать років блукань,
Наче в полувісні,
Та судьби удари,
Наче сатані.

А на світ навколо,
Дивився крізь сльози,
Ледь тримав свідомість
Від такої брехні.

Світ, де править рок,
Де все з ніг на голову,
Де бог – то крадій,
А крадій – то є бог,

І де грає в кості,
Над людскими судьбами
Интеллект без чуття,
Абсолют осьминог.

Я пригадую очі,
А на сердці сльози,
Де ж ти моя синьоока,
Як тебе знайти?

І пригадав я мрію,
І стезю свою,
І планету нашу,
Альменію.

І дивлячись на зорі,
Бачу шлях АльТОРа,
Де ж ти так далеко,
Альменіка.

Я шукав, я шукав,
Майже втратив надію,
Але знав, я чекав,
Знав знайду тебе.

І зустрів, дівчину,
“Де я бачив тебе?”
Ну а ти тоді,
Посміхнулась мені.

Альменіка.

Поцілунок,
І мить,
Дали все
Зрозуміть.

Альменіка.

Так, це правда,
Усе.
Я знайшов.
Тебе.

Альменіка.
АльТОР.
(поцілунок)

Ми пройшли крізь час,
Ми пройшли імлу,
Ми пройшли і камінь,
І золу.

Ми знайшли,
Ми разом,
І друзі
Ось,

Крізь безодню,
Лиш в мрії,
Підем
До зірок.


Остання битва,
Останній замок,
Ключем в жилах б’є
Живий струмок.

І світ навкруги,
Оживе від сну,
Пора зустрічати,
Світанку весну.

Відчистить свідомість,
Від вірусу зла,
Вернуть пам’ять - міст,
Суть живого зела,

Крізь камні в часах,
Порехрестя доріг,
Ми світязі Славі,
Несем мрії всі.

Через безодню,
Ключі пронесли.
Відчистимо разом Ми
Лоно Землі.

Пробудиться вона,
Першороду Мать.
Та згорить вузел смерті,
Абсолюта печать.

Пригадаем путь Праві
И Стезю Мети,
Та відчистим древо
Від нечистоти.

І ключами відкриєм,
Замки на словах,
Тоді складем мечі,
Буде тільки мета.

І уже оживили
Стезі полотно.
Ти окинь своїм зором,
Сей узор волокно.

Мирозданіе брехні,
Ми зруйнуємо в мить,
На костях і крові,
Що зрадник воздвигнув.

Відтворим ми суть
Перших істин живих,
І відкриєм путь
Зірок для родини.

І пізнає кожний
Суть чуттєвих думок,
Пригадає й пройде
Своєю Стезей.

И тоді народиться
Той малюк,
в зорях,
 що,
між зірок
До мрій поведе за собою.