Подаруй мені сад, мій лицарю,
Залиши мені спогад в озері.
Я благаю, зрости ліси для мене.
І складай у кишеню зорі по черзі.
Намалюй візерунки на полях.
І птахів посади на гілочку кожну.
Листя зелене сип у розкішних гаях,
Чарівник мій, я знаю, ти на все це спроможний.
Лицарю! Лицарю! Сонце моє, моє життя!
Кидають, кидають в рай наш, дивись, сміття.
Мій чоловік, моя стіна…
Я без зупину біжу, шукаю наш сад.
Я, подивись, чомусь одна.
Милий, даруй мені вічність навзгад.
Ти чаклун! Відчуваю, що небо не встоїть.
Ти такий досконалий, що місяць впаде.
І нехай ти не справжній, нехай вигадка моя.
Я весь світ обійшла, ти ховаєшся де?
Може ти дуже зайнятий, бо сад наш плекаєш?
Може саме у ньому чекаєш мій спів?
Я не знаю, де ти є і я де не знаєш.
Давай завтра о шостій на перехресті світів?
Лицар
© Copyright: Лёля Шанталь, 2011
Свидетельство о публикации №111080700384
Свидетельство о публикации №111080700384
Рецензии