Як поранений звір, за неволю
Я тебе не прощу й не боюся.
Твій звіринець пустий, я на волі,
І за клітку свою я помщуся!
І за те, що скував мені руки,
За ті грати із товстих прутів.
І за роки болючої муки,
За сліди від важких ланцюгів.
За залізний нашийник на шиї,
За страждання, жахіття, за біль.
І за всі божевільні надії
Не померти від тих божевіль.
Я у клітці вже майже забула
Вітру дикого в небо порив,
А вночі, прислухаючись, чула.
Поклик рідний, далекий вовків.
Я помщуся за себе й за інших,
І за друзів, і за ворогів.
У неволі я стала сильніша.
Але ти цього не зрозумів.
Я зламала замки і кайдани,
І я хочу, щоб ти це почув.
Позализую всі свої рани,
І знайду тебе, де б ти не був!
Вовк
© Copyright: Ли Ленора Лилиум, 2011
Свидетельство о публикации №111080607170
Свидетельство о публикации №111080607170
Рецензии