Вона жила, заплітаючи дні, наче власні коси,
Вона жила на крихкій межі між “тепер” і “після”,
Ховала фашистських марій у хмільному волоссі,
Її жести були сумні й обережно-стислі.
І саму її звали Марія, а часом - Діта,
І писала, стікавши чорнилом на голі пальці,
І уміла вголос жадати і мовчки любити,
І стріляла впритул, не тримавши ніколи бранців.
Вроставши в каміння сиво-бездонних вулиць,
Вона була цьому місту дивною і чужою,
В її очах сміялась вимолена байдужість -
Єдиний шанс на свободу бути собою.
Вона жила у дусі психологічного порно,
В ній забагато кави, фосфору і селену.
Вона завжди зі мною - здушений біль у горлі,
Маленький скелет у бездонній моїй кишені.
Вона жила, заплiтаючи днi, наче власнi коси
© Copyright: Галина Танай, 2011
Свидетельство о публикации №111080500810
Свидетельство о публикации №111080500810
Рецензии