Лоскоче сонце...

Лоскоче сонце весняне твоє обличчя,
Розквітла пагінь ніжно кличе на узбіччя,
Під шурхіт шин летять машини по дорозі,
А серце тане, розчиняється в знемозі.

Повіки кліпнули, і раптом все змінилось,
Була надія і в тривозі розчинилась,
Десь взявся пил і припорошив ніжну пагінь,
Машинний чад поплив на пахощі духмяні.

Уже були колись навпроти карі очі,
Та щось пішло і повертатися не хоче.
Чи, може, просто все це дивні забаганки,
Не пестить сонце, а народжує веснянки.

Ось знову ми беззастережно все забули,
Як шкаралупа, облітає з нас минуле,
Ще кожен день новий стає незмінно стартом,
А щось залишиться назавжди тільки жартом.



Поэтический перевод: Петр Голубков
http://www.stihi.ru/avtor/golubkov44

Щекочет солнышко весеннее нам лица,
Побеги нежные зовут остановиться,
Под шорох шин летят машины по дороге,
А сердце тает, растворяется в восторге.

Глаза моргнули - и вдруг всё переменилось,
Была надежда - и в тревоге растворилась,
Побеги нежные - вдруг пыль припорошила,
Гарь от машин - все ароматы заглушила.

Были ж напротив карие те очи,
Что-то ушло и возвращаться уж не хочет.
Странные прихоти остались все в минувшем,
Солнце не гладит, а рождает лишь веснушки.

Память опять всё безоглядно забывает,
Как скорлупа, с нас прошлое слетает,
Хоть каждый день еще становится нам стартом,
Но что-то - только шуткой станет завтра.