Я почуваюся самотньою з тобою

Я почуваюся самотньою з тобою
Як одинокою блукає та Луна,
Яка вузьку стежину сумно просвітляє,
Якою йду без тебе. Я на ній сама.

І говорили ми так близько. Та невдовзі
Ти тікаєш. Ну і знову пустота.
Твоя душа і думи твої невідомі,
І дивні лінії змінились на долоні -
То приваблюють, то у холод відкида.

Я відштовхую і прагну. Розділяюсь.
Віддаю тобі в усе свого тепла.
Та за ніжністю й теплом твоїм блукають
Нестача матері чи батька (?!?).  Я ж спитаю:
Чи ейфорією твоєю лиш була?!

Океан. … Йому властива глибина.
Так еротично нам зливатися з водою.
Та не вода для тебе я. А лиш земля
Якогось острову в тумані альбіону.
Коли я прагнула хоч хвилею одною
Плисти на захід - все-одно, та лиш з тобою.
Але ж небесний острів я. …Не небо. А Луна.

У слові «єдність» - я пригадую з журбою,
Що стать Єдиною жадала. Та однак…
Моєї сили не стачало. Голос болю
Кричав в мені:
«Усі важливі, всіх ти бачиш, всім ти повен!!!»
Усі веселі будуть, а я буду сумна.

Я почуваюся самотньою з тобою
Як і самотньою до тебе я була.
То що ж ти дав, чи що забрав із мого болю,
Коли на битві покидають поле бою, -
Я далі битись залишилася сама?!
Та хто мій ворог, що одягнутий у тіні?
Адже я кричу німим у пустоту.
Я хочу плакати, і злитися. …Піду
Прикрию сльози, карі очі, і тремтіння.
Віддам одвічності належне, помолюсь.
Так, я кохала, я віддалась без сумління.
Хоч для самості я ще шукаю шлях спасіння,
Та для кохання … - я тобі крізь сльози віддаюсь.

Не спить гроза, не сплять і інші грози
Ридає дощ, ридають всі дощі.
А я хотіла стати лиш Одною.
Одною ж стала – місяцем вночі.

2.08.11