Чекаю – наче й не живу,
З тобою, чи без тебе... в осінь?
Любов і гідність бережу,
А розум вже волає: – Досить!
Ґвалтую пам’ять – ті ще вправи...
Рефрени мойри... впору вже,
Забути любощів забави,
Вернути... вкрадену тебе.
Зректися й дякувати долі,
Неначе й зроду не любив,
Як грішник – рани окропив,
З небес свяченою водою...
Зусилля марні над собою,
Якби ж то хто мене навчив –
Я б душу вчасно загубив,
Аби не марила тобою,
Та вже б ніколи й не любив,
Не дратував даремно долю,
Служив би їй німим слугою,
Якби ж то хто мене навчив...
03.08.2011
Якби ж то хто мене навчив...
© Copyright: Иосиф Пашковский, 2011
Свидетельство о публикации №111080307365
Свидетельство о публикации №111080307365
Рецензии
Якщо душа любити вміє
нехай Господь їй допоможе!
Надій та сил тобі.
Лариса Сенчило 20.09.2013 18:55 • Заявить о нарушении
нехай Господь їй допоможе!
Надій та сил тобі.
Лариса Сенчило 20.09.2013 18:55 • Заявить о нарушении
Щиро дякую!
З повагою і найкращими побажаннями
Иосиф Пашковский 20.09.2013 18:56 Заявить о нарушении
З повагою і найкращими побажаннями
Иосиф Пашковский 20.09.2013 18:56 Заявить о нарушении
На это произведение написано 20 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.