В метро, на вулиці - усюди,
Надвечір, вдень чи то вночі
Блукають серед нас не-люди,
Шукають до людей ключі.
Все ніби так, як у людини:
Обличчя, усмішка пихата...
Так, навіть сонячної днини
Нізащо їх не розпізнати.
Лиш очі дивляться крізь тебе,
В них чорна пустка, сивий день,
Холодне, зле осіннє небо,
Замовкла скрипка без пісень.
Не-люди, висівки, полова,
А тільки-но торкнуть кого,
Морозом сипоне раптово,
Не знати, звідки і чого.
Ховайте серце від не-люду,
Бо тільки зможе відчинити,
Тоді вже до Страшного суду
І не померти, і не жити...
Женіть до краю небосхилу, -
Хай гинуть в вічній боротьбі.
Женіть від душ ворожу силу
Й Людину бережіть в собі.
Не - люди
© Copyright: Инна Приходько, 2011
Свидетельство о публикации №111080102289
Свидетельство о публикации №111080102289
Рецензии
На это произведение написано 13 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.