Тільки ця вулиця знає,
де зупиняють трамваї,
стомлені трамваї,
трамваї моїх бажань.
Тільки твої долоні
гріють зимою в полоні,
волю дають в полоні,
полоні моїх бажань.
Кожного разу вперше
перетинаєм межі,
ніжно долаєм межі,
межі наших тіл.
Під ліхтарем завірюха
ніби повторює рухи,
несамовиті рухи,
рухи наших тіл.
Сніг -
наче білих вишень цвіт,
прагненням весни
повнить наші сни.
Твої очі – сині квіти,
твої рухи – теплий вітер,
я почую як молитву
тихий подих твій.
У багряному світанні
наші постаті повільно розстануть,
і зім’яте ліжко втратить
нічний містичний зміст.
Снiг
© Copyright: Александр Маринич, 2011
Свидетельство о публикации №111080102201
Свидетельство о публикации №111080102201
Рецензии