Лина Костенко. По мотивам...

\Проходит жизнь, и все без корректур.
И время мчится бешеным галопом.
Давно уж нет маркизы Помпадур,
И мы живем уже после потопа.

Не ведаю, что будет после нас,
В какой убор природа нарядится, -
Не устает лишь Время ни на час,
А нам, живущим, стоит торопиться.

И сделать что-то, память по себе
Оставив, и уйти, как тают тени,
Чтоб зрели очи синие небес
Вот эту землю, и , всегда, в цветенье.

И чтоб не вымер этот лес, как тур,
Слова, чтоб не иссякли, словно руды…
Проходит жизнь, и все без корректур,
Как ты напишешь, так оно и будет.

Не бойся, коль – досадная строка,
Прозрений не страшись – они, как реки,
Не бойся правды, пусть она горька,
А бойся только душу человека
Надуть, - нет в мире большего греха:
Тут ошибешься – и уже навеки.


* * *


Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.








Copyright © 2007 Marusya Khandus