…Під вербою, у тіні, я сиджу, складаю вірші.
Мо, занедбані й дурні, та вони, усе ж, не гірші
За переспіви нудні про життя шалені муки.
Ліпше порпатись в багні, ніж перо узявши в руки
Сльози, мов дощі рясні, лить заради крихти слави.
Ну, не любо це мені! Наче суміш перцю й кави -
Лицемірно-голосні величання й восхваління.
Мертвороджені пісні, що вуста зронили тлінні, -
То примари уві сні. Сонце правди зійде вранці –
Спопеліють у вогні ті страхіття. Й наостанці
Ангел вибере з стерні, хоч малі, та зерна збіжжя.
Слово ж, сповнене брехні, без труни на роздоріжжі
Поховає. Й навесні там зростуть над прахом трави.
Тож нехай вони й чудні, мої твори, але правил,
Що Бог дав нам на всі дні, не порушують. Тож буду
Я писати, щоб тісні знять з душі одежі, й суду
Не боятися, страшні і чесні прийнявши Тайни.
Тож віршую, й запашні квіти думи родять файні…
2011
Пiд вербою, у тiнi
© Copyright: Александр Зубрий, 2011
Свидетельство о публикации №111072903434
Свидетельство о публикации №111072903434
Рецензии