Мов кольоровий накип на траві,
Довкола цвіт - нема кінця і краю.
Та боввани - прадавні вартові -
Нас стережуть од степового раю.
Туди нам зась, де запашні вітри,
Де бенкетують коники сюрчливі,
Й у глибині невидимих вітрин
Веселий лемент у пахкім розливі.
Звідтіль дитинство, юності пора,
Звідтіль любові трепетні начала...
За склом уявним все зима стира -
І музика немовби й не звучала.
А там - весна! Одна для всіх весна!
Вітрину в друзки!
Тільки де ж вітрина?
Довкола степ. Холодна білизна.
І звично будень надима вітрила.
Заповiдник
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2011
Свидетельство о публикации №111072804220
Свидетельство о публикации №111072804220
Рецензии
На это произведение написано 6 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.