Сонце дарує нам світло космічне,
Таке необхідне, привітне і вічне.
Щоденний світанок, незаймане диво,
Дає нам надію на щастя можливе.
Здається, у Всесвіті Сонце єдине,
Лякається темрява, б’ється і гине.
Пірнають у світло нездійснені жахи,
Тяжкі сновидіння, печалі – невдахи.
Закінчився день, і за край небосхилу
Вкладається спати космічне світило.
В старому підсвічнику жевріє – тліє
Малесенька свічка як зерня надії.
Тендітна, слабка та цнотливо тоненька,
Сама невеличка і світло маленьке.
Куточок лише нам освітлює в залі,
Та Темряви діти тікають подалі.
Тікають, звивають розчахнуті крила,
Чекають, чи вистачить свічечці сили,
Хоч Темрява-мати завжди добре знає:
В маленькому вогнику Сонце дрімає.
Із пуп’янка, з бруньки розквітне лілея,
Малим і слабким був вогонь Прометея.
Відразу не буде: “Чи все, чи нічого!”
Велике завжди виростає з малого.
Свiтло
© Copyright: Инна Приходько, 2011
Свидетельство о публикации №111072802488
Свидетельство о публикации №111072802488
Рецензии
Дякую, Володимире! Хай завжди щастить і Вам! Любові та творчого натхнення!
Инна Приходько 11.10.2011 16:11 Заявить о нарушении
Инна Приходько 11.10.2011 16:11 Заявить о нарушении
На это произведение написано 9 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.