Душа бiльше не вмираэ

Душа більше не вмирає,
Серце моє не страждає!
Серце лиш сильніше запалало,
Такого кохання воно іще не знало.
А я не думав що таке можливо,
Вона немов те справжнє диво!
Її очі сильніше сонця сяють,
Надіюсь, що мене хоч помічають.
А як прекрасна посмішка у неї,
Вона відкриє любі двері.
День без неї ніччю лиш здається,
Та серце біля неї все сильніше б’ється.
Слів так мало можу я сказати,
Її ж красу мені не описати.
В стопор буває мене так сильно кидає,
Від того, що душа моя сильно так співає.
Чому ж так важко мені тепер сказати,
Що її лишень одну починаю помічати.
Що немає для мене більше вже нікого.
Що непотрібно без неї вже нічого.
Як за неї хотілося усе відати,
Що вона мене кохає тільки б знати.
Та хоча б знати, що є шанси хоч якісь,
Я б собі сказав: «Дій та від сну свого проснись!».
Будь яку відповідь я сприйму,
Тому що сильно так люблю.
Невизначеність є гірше всього,
Коли ти не розумієш вже нічого.