Літня змова
Тихо листя під вікном шепоче,
На засмаглу тінь кидає погляд.
Так сп`яніло літо, аж регоче,
Та немає брата-вітра поряд.
А земля гарячий подих носить
На поля у полудневу спеку,
Соняшник дощу і не попросить,
До Інгулу не дійти… Далеко
Все ж слухняний соняшник до Сходу
Повертавсь, а згодом і втомився,
Простягнувся стовбуром до броду
Та в поклоні так і залишився
Від п`янкого літа не сховались
Ні гнучкі тополі, ані клени,
Із сестрою-спекою побрались,
Мов зелені сушать гобелени...
Тільки літній день, неначе в змові,
Бо надвечір вже збирає хмари
Небокраю. Вмить насуплять брови
І всміхнуться зірками стожари.
Зливами умиє щедре літо
І гнучкі тополі, й пишні клени,
Щоби під вікном зашепотіти
Спраглим листям з літньої арени.
Олександр Сичьов
Л тня змова - О. Сичьов
© Copyright: Алекс Сычёв, 2011
Свидетельство о публикации №111072504656
Свидетельство о публикации №111072504656
Рецензии