Ви зна те, а я-людина

 Ви  знаєте,  а  я  -  людина 
 така  як  ви,  а,  може,  краща  вас. 
 Хоча  і  гнеться  перед  вами  спина 
 і  кров`ю  віра  миється  не  раз, 
 та  все  одно  не  побороти  духу, 
 який  у  грудях  полум`ям  горить 
 і  не  почути  вашому  ж  бо  вуху 
 про  що  душа  із  небом  гомонить. 
 Вам  не  дізнатись,  як  природа  плаче 
 слізьми,  що  миють  душу  від  образ, 
 не  зрозуміти  про  що  ворон  кряче... 
 Ви  поспішаєте  зловити  час, 
 а  він  -  летить,  не  зупиняє  руху, 
 йому  підвладне  все  на  цій  землі. 
 А  ви  все  тягнете  до  нього  руку, 
 Ви  кричите,  але  вуста  німі. 
 Ось  іще  мить  уже  зовсім  нічого! 
 Та  ні...усе  примарилося  вам. 
 Прислухайтеся  ви  до  серця  свого 
 і  зрозумійте,  що  так  ниє  там. 
 А,  може,  вже  потрібно  зупинитись 
 і  відродити  втрачене  давно? 
 Невже  так  важко  щирості  навчитись? 
 Промовчите,  вдивляючись  в  вікно. 
 ...Та  попри  все  це  я  іще  надіюсь 
 у  тонкість  ваших  наболілих  дум, 
 Я  до  надії,  як  до  сонця  гріюсь, 
 хоч  і  пронизує  проміння  сум.