Дерево роду. 12. Посаг

               
ПОСАГ.
                Весілля не було. Надежда та Іван повінчалися в церкві, а потім пообідали в Поштарів. Були на обіді лише бльзькі  родичі – батьки, сести Надежди:   Оляна та Олита з чоловіками та  сестра Марти Гумы, вдовиця  з дальнього сільця Корнієнок, що під Рокитою.               
                Після обіду, як годиться показала молода гостям своє придане, посаг. Розкрила гарну велику скриню* сіро- синьго кольору з дбайливо вимальованими великими ,  червоними дивовижними квітами. Відтінки на цих квітах були майстерно   промальвані  білим , рожевм і вишневим кольорами. Кутики  ляди* * і короба були оббиті залізом, а низ, який був вужчий ніж  верх,  стояв на широкій рамі Рама ця була  теж не просто збита з дощок, а  ще й  оздоблена.  В дошках був випиляний гарний  узір з переплетеного листя.
                Розміру скриня була як обідній стіл. Ця скриня досі у моєї мами. Вона потемніла, квіти поблякли, залізо на кутах поржавіло. Проте вона досі дуже гарна. Я  підрахувала – їй  біля ста років! Мама зберігає в ній борошно.
                Таки дуже гарна скриня, але не сундук, бо сундук має бути  вдвічі  більшим. Його так просто не зсадиш на воза чи сани і не піднімеш. У сундука є  чотри  невеликі дерев`яні коліщата, на яких його помалу викочували з хати  і кільки чоловік зсажували на воза Сундук був у іншої моєї бабусі, матері мого батька, Параски. Вона була не з багатого роду, та все ж мала сундук. Моя мама до цього часу зберігає в ньому речі.
                Тож у Надежди була скриня, але повна -повніснька.  Давно було  пошито рушники – святкові і буденні. У Надежди вони були всі гарні. Багато сорочок для себе і для чоловіка, думалося для Гаврила… Останнім часом Надежда шила і вишивала  сорочки тільки для синочка, для Ванька – на виріст. Думалося, а як заміж візьмуть, то хоч сорочкою не впрікнуть дитину.               
                Дуже  майстерно вишивала Надежда і намистом  - тобто бісером. Особливо  гарна була одна хустка, вишита різнокольоровим бісером .Це була купована,чорна кашемірова хустка привезена  аж із Індії і куплена на ярмарку. Надежда сама придумала малюнок та вишила його. Було в приданому ще багато хусток –  кашемірові : сірі , руді та чорні з білою  смугастою облямівкою на довгими стряпами*** по краю ,великі і маленькі. Були  руські хустки –кремового кольору з гарними, мов живими квітами, з стряпами і без. Були куповані хустинки на кожен день -  білі ситцеві з маленьким квіточками і батистові – тоненькі. Пошила Надежда і очіпки  на голову. Це такі шапочки: широка ,цупка смуга в кілька рядів тканини, до якої  збориками пришивалася  тонка тканина, і затягалася така шапочка шворками по розміру голови. В ті роки жінки ще носили очіпки.      
                Одежа теж була нова в Надежди : дві нові безрукавки – одна з важкого оксаиту, темна синьо-зелена , з  нашитою по краю  пілок, по низу зборок, навколо рук, по проймі аплікацією з чорного блискучого шовку. Друга була  з попліну  темнорудого кольору, з золотавим відтінком, а аплікація була з  синього  оксамиту .  В безрукавки була тоненька підкладка. Замість гудзиків  - гачечки. Безрукавки шилися  по такому фасону – спереду і на спині щільно прилягали до тіла, а з боків і ззду були гарно зібрані в рясні збори. Довжиною до стегна. Таким фасоном шилися і куцини, тільки з рукавами.  Куцина шилася з щільнішої тканини – з вовняної. З мідними гудзиками. Гудзики були круглі, як намисто, але з вушком.  Ця одежа була  призначена для весни і осені. Для зими був білий новий кожушок  і юпка – це  одежа як куцина, але  із значно довшими зборами – до колін, з підкладкою та ще й на ваті.Шилася вона з товстого сукна.
                Ще для зими буди джерґи – це такий шматок  широкої домотканої вовняної тканини, яким  жінка обмотувалася  попід руки, під груди зав`язувала широким  поясом, а потім  верх відкочувала  вниз. Були і спідниці з фабричної тканини, вишиті і прості , домоткані,фарбовані бузиною……….Ще  були в скрині нові  жовті чоботи  з набірним каблучком і залізним підківками, нові м`які  черевики.   
               
                Зверху на скриню було виклано  те, що не влізло:  (  от якби був сундук) чотири великі подушки з драного пір`я. Білі і кольорові  рядна, ковдри і ліжники.**** Шматки простого  домотканого полотна  і  купована тканина. Все це бачили тільки близькі, тож нікому біло розказувати по хуторах про гарне придане….
                Посідали на воза Гуми, Надежда із Ваньком, зсадили  Поштарі  скриню, прив`язали до воза  корову , та й поїхали в степ. Оксана і сестри  плакали не криючись, а Надежда суворо і прямо дивилася вперед.
                Дома - так, це вже її дім, Надежда з Мартою взялися поратися біля коров, а чоловіки втягли в хату скриню. Гуми зразу поселили молодих в малій хаті – хатині, кімнаті через сіни зліва, а самі  зосталися в великій хаті, в великій кіматі  через сіни справа. Потім молода дружина зварила  затірку***** на вечерю – свекрам сподобалась. Вклала  в колиску, яку  підвісив до стелі   Іван свого маленького Ванька. Він добре провів цей день – не плакав, не комизував. Надежда послала постіль на полу******і собі.  Серце її колотилося в грудях. А що ж жених? Що ж чоловік її - Іван? Чоловік її – Іван за весь цей день промовив чи зо два-три слова і ті в церкві,  до Надежди – жодного,а то все мовчав. «Як же я буду з цим підкидьком  ладнати?.» - думала Надежда….
                Довго мила ноги біля корита надворі, а як зайшла, то Івана ще не було. Потім прийшов.  Ліг на піл біля Надежди.Від ного дуже тхнуло   самогонкою. Грубо схопив Надежду за плечі і притягнув до себе….   

*Скриня – сундук. В описуваній місцевості існує два слова для визначення розміру скрині. Сундук – це дуже великий  ящик для речей. Скриня – менший ящик.
**Ляда – кришка.
*** Стряпи- прикраси з ниток по краю хусток, рушників і інш.,скручених в тонкі шнурочки.
****Ліжник – домоткана ковдра, зшита  внизу для ніг як спальний мішок
*****Затірка – юшка з  борошном «затертим» з яйцем в дрібну крупку.
******Піл – настил з дощок, ліжко.
   ( продовження буде)
                На русском языке рассказ помещен на сайте  Проза.ру
                http://www.proza.ru/2011/07/18/1279