Кожен засіває своє поле,
Зоране батьками з роду в рід.
Не відпочиваючи ніколи,
Час, погонич, пише заповіт.
Що там зійде - знає тільки небо,
Той вінець прийдешної весни,
Що роками щедро на потребу
Поливає дощиком лани.
Паростки, буває, повсихають,
Хоч були із доброго зерна,
Та коли без серця засівають -
Рветься перетягнена струна.
І тоді розкотиться далеко
Поколінь розірваний ланцюг,
Легкокрилі весняні лелеки
Понесуть на землю волоцюг.
Десь затужить гірко рідна мати -
Тяжче над усе болить своє...
Серцем поле треба засівати,
Доки на землі Людина є.
Поле
© Copyright: Инна Приходько, 2011
Свидетельство о публикации №111071801635
Свидетельство о публикации №111071801635
Рецензии
Спасибо ВАМ, дорогая Жанна, что прочитали. Удачи Вам и любви!
Инна Приходько 21.09.2011 17:30 Заявить о нарушении
Инна Приходько 21.09.2011 17:30 Заявить о нарушении
На это произведение написано 11 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.