чуєш, мені справді потрібно
все лихе, що залишиться в просторі:
гидкі залишки чистого, гострого,
необхідного серцю вугілля.
знаєш, мені справді так хочеться
розділити проблеми всі надвоє.
і бажання, і всі ті моменти, коли
мозок диктує за настроєм.
коли радість летить до безодні днів,
або десь там під сьомим літає.
заволаю: "ми тут, у пустелі снів",
протремчу: "ти не парся - буває.."
полечу, якщо ти полетіти захочеш.
потримаю, якщо будеш падати.
не хвилюйся, я все це побачу воочу.
адже очі єдині не зраджують.
очi не зраджують
© Copyright: Ангелина Среда, 2011
Свидетельство о публикации №111071100692
Свидетельство о публикации №111071100692
Рецензии