Які ж твої очі яскраві,
Твоя посмішка неземна
Навіть не знаю, чи сказати я вправі
Що без тебе не стало життя.
Так, були в житті негаразди
А в кого ж їх не бува
Та тільки вихід шукав я у пляшці
А його там не знайдеш,
Його там нема.
Скільки разів ти казала
Свідомості моїй про це,
А вона тебе ігнорувала
Сміючись тобі у лице.
Збиралися грозові хмари,
Лилося горе дощем
І душа скрипіла, немов небесні брами
А у серці, нестерпний щем.
Чи простила ти мене чи змогла?
За зруйноване наше кохання
Я поніс вже покарання сповна
А у відповідь лише мовчання…
Мовчання
© Copyright: Андрей Ковальский, 2011
Свидетельство о публикации №111071101949
Свидетельство о публикации №111071101949
Рецензии