Ганна-панна

(казка)
 ЖилА  собі дівчина
 і звали її Ганна.
 Служила у родині
 В якій була зла панна.

 Та панна вередлива
 і заздрісна й ледача,
 сама ж бо невродлива,
 лукаву мала  вдачу.

 Щоб Ганна не робила
 тій кралі все не йметься.
- Не так ,-каже помила
 підлогу, - і сміється.

-Не так переш і шиєш
 і вариш все не так,
 і посуд не так миєш.
 Поганий маєш смак.

 Розплакалась дівчина
 бо ніде правди діти,-
 всяк кривдить сиротину
 і нІкому жаліти.

 Як ляжуть спати в домі,
 дівча піде до річки.
 на березі  крутому
 розкаже все вербичкам.

 Одна із них , як мати,
 а інші, мов сестрички.
 Сьогодні буде спати
 уткнувшись в листя личком.


 Тут добре.Всі вербички
 Ганнусю колисали
 і листячком зеленим
 їй слози утирали.

-Не плач, моя дитино,-
 найстарша їй сказала.-
 Поспи іди з годину,
 я хочу щоб ти знала-
 
 У тебе серце дивне.
Не плач і не журися.
Почуєш треті пІвні
до мене повернися.


 Озвешся : „Вербо мила,
 до мене доторкнись,
 Чарівна твоя сила.
 Ганнусі відчинись.”

 Послухала Ганнуся-
 мерщій побігла в хату
 - А що, як  не проснуся?
  Не буду я лягати...

За думами сумними
збігає швидко час.
Згадала як малою
блукала в лісі раз...

Аж раптом треті півні
за клунею запіли-
згадать слова чарівні
дівчинонці веліли.

 Схопилася й хутенько
 до річечки помчала.
 Прибігла і легенько
 вербиченьку обняла.

 Озвалась:"Вербо , мила
 до мене доторкнись.
 Чарівна  твоя сила.
 Ганнусі відчинись."


 І тільки це сказала,
 то диво стало враз.
 Верба з дверима стала,
 й промовила шість раз:
 - Відкриються ці двері,
 сміливо в них зайди.
 Візьми все до вечері,
 мерщій відтіль іди.
 І ось Верба відкрила
 їй двері до скарбів.
 Ганнуся там уздріла
 сім різблених столів.
 А на столах достоту!
 Аж сяє все й блищить
 прикрас зі срібла й злота
 лічить – не полічить.
 Там сукні й покривала
 І шуби й килими.
 Зозуля їй кувала:
 - КУ-ку! усе візьми!

 Та Ганна пам’ятала:
 коли  відкрились  двері,
 Верба тоді сказала
 брать те що  до вечері.

 Ось кухоль золотистий
 і гарна срібна чаша,
 на скатертині чистій
 у мисці смачна каша.
 
 І хліб свіженький білий
 Вареники у кринці
 лежить кавунчик стиглий
 ковбаска у торбинці.
 
 Взяла тоді Ганнуся
 вареників із кринки,
 білесеньку хлібину,
 ковбаску із торбинки.
 
 Тай винесла за двері
 свої маленькі клунки:
 - Хіба ж я заслужила,
 Вербичко, ці дарунки?

  Верба лиш загойдалась,
 враз двері зачинила,
 до Ганни обізвалась:
 - Ти правильно вчинила!

 Тепер коли захочеш,
 до мене завітаєш,
 прийму тебе охоче.
 Слова чарівні знаєш.

 Бери всього по - трошку,
 в усьому міру знай.
 Візьми й чарівну ложку –
 Про бідних тільки дбай!
 
 З тих пір Ганнуся наша
 не знала вже біди.
 Була у неї й каша
 і одяг хоч куди.
 
 Їй дім купить звеліла
 матусенька Верба.
 Жилось там любо - мило,
 покинула журба.

 А злую тую панну
 вже заздрощі беруть.
 Слідить рішила Ганну,
 бо сумніви згризуть.
 
 Не може їсти й пити,
 бурчить все та бурчить.
 Все ж Ганну підслідити
 вдалося й аж сичить:
 
- Тепер слова чарівні
 піду скажу Вербі,
 й скарби усі ті дивні
 я заберу собі.
 
 Аж раптом треті півні
 зухвало заспівали,
 згадать слова чарівні
 злій панні обіцяли.
 
 Схопилася й щодуху
 до річки полетіла.
 Прибігла і вербу ту
 руками обхопила:
 - О, вербо, щоб ти згнила,
 до мене доторкнись.
 Чарівна твоя сила,
 Я, Ганна, відчинись!
 І тільки це сказала,
 то диво стало враз.
 Верба з дверима стала
 й промовила шість раз:
 - Відкриються ці двері,
 сміливо в них зайди.
 Візьми все до вечері
 й мерщій відтіль іди.
 Коли Верба відкрила
 їй двері до скарбів,
 то панна там уздріла
 сім різблених столів.
 А на столах достоту!
 Аж сяє все й блищить.
 Прикрас зі срібла й злота
 лічить не полічить
 Там сукні й покривала
 і шуби й килими.
 Зозуленька кувала:
 - Ку - ку! Усе візьми!
 Цить! – панна закричала, -
 бо вкину в гаманець,
 тоді вважай: пропало,
 настав тобі кінець!
 Так панна і вчинила,
 запхала все в мішок
 і хліб свіженький білий
  золочений рожок.
 Та ще сріблясту чашу,
 шерстяні килими.
 Смачну гречану кашу,
 стрічки з віночками.
 Старанно набивала
 мішки вона собі,
 та все під ніс бурчала:
 Гей, Вербо, підсоби!
 Враз двері зачинились,
 зненацька, як завжди:
 - Недобре ти вчинила,
 Лишайсь тут назавжди.-
 Сказала те і впала
 вербичка у ріці.
 Ганнусеньку позвала
 сказала так дочці:
 Ганнусю, як побачиш,
 сестриченьку- вербу,
 коли сумуєш,плачеш-
 віддай їй всю журбу.
 Запам'ятай, дитино-
 дерева ці зелені
 землі окраса дивна,
 а ще її легені.
 А будеш шанувати
 природу ти завжди,
 то маєш, доню,знати-
 не матимеш біди!
 

 Мене ж не забувай!
 Бувай, бувай, бувай...
 ***************
 Таку оcь казку дивну
 розповіла старенька,
 цю казочку чарівну
 я чула ще маленька.
 Я в казку закохалась
 із самого початку
 ото ж і записала
 й дарую вам на згадку.