Ти не плач по черговій фальшивій моїй похоронці -
Краще нашу закохану правду на ній запиши,
І розбите бездонними площами смажене сонце,
Переповнені сни і крихкі сіро-сині дощі.
А сорочка пропахла свинцем і нескореним часом,
На руках твоїх - плач міліонів щасливих доріг.
Ми ідем по мережах, дротах і безликій пластмасі,
Розбиваючись в кров об запльований райський поріг.
У кишенях пульсують незнані задимлені далі,
У волоссі шепоче черствий алкоголевий дух.
Ти зніми мені з горла петлю із дешевих медалей,
Дай заснути у прірві твоїх перелатаних рук.
Ми не вірили цифрам і датам і жодному богу,
Ми не вірили картам, що нам випадали назло,
Ми вже звикли ходити у бій і тримати облогу,
Прориватись і знати, що жити - це теж ремесло.
Сестрi Марii
© Copyright: Галина Танай, 2011
Свидетельство о публикации №111071007793
Свидетельство о публикации №111071007793
Рецензии