Без ядра горiх нiщо, так само як людина без серця

Без ядра горіх-ніщо, так само, як і людина без серця (Л. Костенко)
На мою думку, кожна людина повинна любити, бо серце сповнене незмірних почуттів, шалених, пристрасних, ніжних, турботливих, надзвичайно різноманітних. Визначний філософ А.І. Герцен казав: “Людина без серця - безстрасна машина міркування, що не має ні сім'ї, ні друзів, ні Батьківщини, серце складає чудову і невід'ємну основу духовного розвитку”. Я з ним повністю згодна, бо людина без серця схожа на звичайнісінький механізм, що потрібен лише для використання та зберігання знань. Інший, не менш визначний філософ,
Г.Г.-і-Моралес розмірковував: “Кого ніщо не сердить, у того немає серця, а байдужий не може бути особистістю”. Як на мене, це правильні і влучні слова, бо спустошена безсердечна людина, звільнена від почуттів, не вміє розмірковувати зі співчуттям та порозумінням, вона без цих рис не може бути особистістю. Мені б хотілося привести приклад Понтія Пилата із твору “Майстер і Маргарита”. Смерть залишила його без серця. І хоч за життя він не характеризувався високими почуттями, та все ж він був здатним до щирих почуттів, переживань. Померши, він залишився ні з чим, йому вже все було байдужим.
Я маю знайому, яка присвятила усе своє життя коханому чоловіку. Але сталося так, що він покинув її, покохавши іншу. Ця жінка втратила будь-який сенс життя вона закрила своє серце від інших, щоб більше не страждати. Від неї відвернулися усі, навіть рідний син, якому було нестерпно дивитися на байужість найріднішої людини.
Отже, існування людини безсердечної приречене на жахливий і сумний фінал. Наша кров сповнена любові, тому не треба боятися дарувати це щире почуття оточуючим!
*****
Любов шалена і глибока,
Прихована у тишині,
Повільно робить свої кроки,
Дійти щоб в щасті вишини.
У серці б'ють її потоки,
Струмки червоні і значні,
Немов смачні вишневі соки,
Що вкрили береги гучні.

Не існуватиме людина
Ніколи в справжньому житті,
Де замість серця є машина,
Пуста, залізна, в самоті.
І не відчує вона щастя
І насолоди від буття,
Бо замість серця в неї устя,
Приречене на забуття.

Так само і горіхи грецькі
Залишаться пусті й сумні,
Якщо забрати плід смачненький,
Шкарлупи будуть мов глумні.
Не мрійте бути безчуттєвим,
Не відкидайте почуття,
Приречені життям сталевим
Лиш мають шлях до небуття!