Гостро пахнуть надвечір, вмираючи, квіти.
Вітер тОркає арфу сухих бур’янів.
Зник в розчахнутім небі палаючий липень.
Ніч бентежить тривожним тремтінням вогнів,
Мов той кінь схарапуджений,
місяцем зирить.
Нам би десь полетіти від злічених днів.
Серпень серце окрилить:
- Шукай собі ирій!
Над серпанком туманів, сирітством полів,
Над забутими смутками,
легкий і вільний,
Ти здіймешся,
відплакавши ритмами слів...
Тільки знов спогадаються,
солодко-гірко,
Ці вмираючі грицики,
спів цвіркунів.
Гостро пахнуть надвечiр, вмираючи, квiти
© Copyright: Борис Смыковский, 2011
Свидетельство о публикации №111070802290
Свидетельство о публикации №111070802290
Рецензии
Надзвичайно гарно! Аж повітря бракую від захоплення! А ваша русалка - це дуже сильний узагальнюючий образ звичайної жінки, кожної жінки, адже майже кожна з нас у глибині душі своєї - романтична і причинна, переповнена смутку, болю і жалів, дожидається кращої долі. Дуже сильні твори.
З повагою, Л.Ю.
Людмила Юферова 09.07.2011 22:33 • Заявить о нарушении
З повагою, Л.Ю.
Людмила Юферова 09.07.2011 22:33 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.