Наразі дощить. У зустрічне метро забігла,
До сильної статі поглядом прикипіла.
Дивлюся собі, у дальнім кутку застигла.
Тут навіть у янгола торбами знімуть крила.
Може, у них серця з оксамиту зшиті?
Може, вони нові генії, золоті руки?
Обличчя неголені, зранку такі немиті,
На голові не волосся – ніби брудні перуки.
Та я ж жінка, Господи! Та я ж таки хочу
Доторкнутися ніжно, трохи підтримати сили.
А тут потрібні уже неабиякі ночви,
Галони води, Еверести, Говерли мила!
Костюм і краватка – то стала невчасна розкіш?
Шукаю навколо показних, хоч трохи путніх…
Ох, Земле, для чого ж ти їх таких народила,
Може, на добриво для далеких майбутніх?
Метро
© Copyright: Инна Приходько, 2011
Свидетельство о публикации №111070603206
Свидетельство о публикации №111070603206
Рецензии
Интересный стих и по ритму и по смыслу. Се ля ви, чистюли (возможно) ездят в иномарках, а не в метро. Но народ, лишенный глубинных традиций культуры, конечно, "смердит". Меня лично особенно "радует", когда сморкаются пальцем,плюют на землю и громогласно матюкаются. И это - меньшие из бед.
Одобряю социальные темы в творчестве, особенно, когда это талантливо!
Марина Препотенская 07.07.2011 14:08 • Заявить о нарушении
Одобряю социальные темы в творчестве, особенно, когда это талантливо!
Марина Препотенская 07.07.2011 14:08 • Заявить о нарушении