Моя земля…
І поле теж моє,
Бо народився тут,
І прах мій тута стліє…
А на сосні зозуленька кує,
То ж будем жити, будем…
Є надія!..
Я гірко плакав,
Гірко, як дитя,
Неначебто мене згубила мати.
І крик кудись летів у небуття,
Летів, коли хотіли відірвати,
Мене від поля,
Неба… від ріки.
Закинути, в бетон замурувати…
Та я босоніж линув крізь роки,
Бо звик босоніж я чимчикувати.
Моя земля…
І поле теж моє,
А місто – сон,
Страшна асфальтна казка…
Он де лоша травиночку жує.
В його очах:
Любов, тепло і ласка.
І не питайте,
Не кричіть, не рвіть…
Я вже розтанув у липневих росах.
Прислухайся до поля, хоч на мить –
Чиясь душа біжить по полю боса…
5.07.2011р.
Моя земля
© Copyright: Сергей Кононенко, 2011
Свидетельство о публикации №111070506068
Свидетельство о публикации №111070506068
Рецензии