Було колись... казка

  Було колись, якогось там дня, якоїсь години, в якійсь там країні, зустрілися казки. І стали вони сперечатися, хто ж із них найголовніший.
  "Казка про принцес", сердито блимаючи великими синіми очима, твердо стояла на своєму,
- Я найголовніша! Хіба можна в цьому сумніватися?! Подивіться, яка я гарна! Яка дивовижна у мене сукня, а мій чарівний палац найкращий у світі! Всі дівчатка мною захоплюються!
- Пхе! - скривилася "Казка про драконів", задерикувато піднявши вверх зелений лускатий хвіст, - Хто б хвалився! Ось я дійсно найголовніша! Мною всі хлопчаки захоплюються! Тут тобі і пригоди! І двобої! Не те що якісь там платтячка й бантики!
- Ех ви, задаваки! От мене люблять і хлопчики, і дівчатка! Отож виходить, що найголовніша я! - гордо промовила "Казка про тварин".
  В цей час поряд проходив Казкар, і почувши розмову , вирішив втрутитися у суперечку:
- Любі мої казки, - лагідно посміхаючись, звернувся він до суперників, - не варто сперечатися! Адже кожна із вас надзвичайно важлива! "Казка про принцес" навчає розуміти красу, "Казка про драконів" вчить хоробрості і мужності, "Казка про тварин" вчить любити все живе. А чому ви ще й досі тут стоїте?! Швидше миріться і поспішайте в дорогу! Адже вас давно чекають діти!
  Перезирнулися казки, усміхнулися, потисли одна одній руки і пішли кожна своєю дорогою. Дорогою, що веде до дитячого сердечка.