***
Нетверезий дощ ішов по дорозі,
спотикаючись.
Ніхто того дня не хотів
забрати його до витверезника.
У нього ж імунітет недоторканості.
Мене під руку брали чужі погляди.
А я все самотньо йшла без парасолі.
дивилася під ноги,
неначе у калюжах
хотіла прочитати твій останній меседж.
Щось тиснуло на серце,
Чи то стеля непорозуміння?
Чи то небо зареване
з насупленими чорними бровами хмар?
Я подумала тоді, що твоя любов змужніла,
а хмари кричали услід: ”Тобі здалося!”…
Нетверезий дощ iшов по дорозi... укр Софiя Демчук
© Copyright: Оксия Жмгоо, 2011
Свидетельство о публикации №111070100101
Свидетельство о публикации №111070100101
Рецензии