Усе життя присвячувала вірші
Йому єдиному, не знаючи і сну.
Вже сотні раз пригадувала тишу,
Мільйон разів згадала ту весну.
Щодень дивилася в його чарівні очі,
Не розуміючи, що то таке і є –
Людські нормальні чорні сонні ночі,
Не знаючи, що ще і літо є.
І повторила, ще раз повторила,
Як сніг любила кидати під ноги,
І вже достатньо у віршах думок відкрила.
Замерзла так, шукаючи дорогу...
Нехай не знає Він, що я іще жива,
Три сотні днів писати та мовчати…
Неначе зникла та з'явилася нова!..
Нехай не знає світ, як важко засинати...
30 июня 2011
Copyright © Оля Тигра 2011 Все права защищены
Йому...
© Copyright: Оля Полушина, 2011
Свидетельство о публикации №111063004569
Свидетельство о публикации №111063004569
Рецензии