В знаменний ювiлей Вiрi Павлiвнi Литвиненко

Мов пух тополі,  легесенькі хмарки
Летять по небі спокою не знають.
Сплітають дні і ночі у клубки,
За ними  вслід роками відлітають.
Печаль і радість, все береже душа,
Лиш  пам’ятні хвилини пригадаєш.
Й  спливають в них дитинства почуття
І в  зрілості пори жага кохання.
Цілунки перші губи обпекли,
У таїні ніхто, щоб не побачив.
Гарячі сльози річкою текли,
Однак усе це відчувала мати. 
Молилась мовчки до Бога за доньку,
За птицю-щастя, синицю упіймала.
 Ходили поруч лелеки по ставку,
Та Віктора на них не проміняла.
Усе в житті, немов на довгій ниві,
Були розлуки, радість з року в рік.
Однак на круг закохані, щасливі,
Прожили спільно, як річка, довгий вік.
Тепер вже, Віра ювілей святкує,
Лунає звучно – «гірко», за столом.
І Бог кохання в 55-ь дарує,
Родина свідок, школа і село!
Бо ювілей в житті приємна дата,
А вік жіночий рахують по душі.
Зуміла щастя в шлюбі ти зазнати,
Й його довічно нині бережіть!

  *   *   *
А ми бажаємо, щоб щастя жило у вашій родинній хаті.
Петя – Люся. м.Чугуїв