Люблю...

      С огромной благодарностью моей талантливой вдохновительнице - Оксане Усовой-Бойко (http://stihi.ru/2010/04/29/1091)!
    
      Люблю тюльпани і ромашки, гарячий чай в прозорих чашках, як пахне яблучний пиріг... Люблю, коли на мій поріг ступають гості (не важливо, коли приходять)... Літні зливи люблю за свіжість, прохолоду, люблю спонтанність і свободу... Люблю передчуття доріг в краї улюблені й далекі... Люблю дивитись, як лелеки кружляють в небі, як співають птахи у лісі навесні... Люблю, коли напам’ять знають мої улюблені пісні. Люблю дзвінки від щирих друзів (але щоб без дурних новин), люблю мрійливий шепіт музи, історії старих світлин... Люблю що-небудь малювати – в блокнотах, в зошитах, на склі...  Люблю солодкі аромати, їх східний шарм... Люблю у млі шукати світло... від безсоння ховатись в ковдрах, ну а ще – люблю вночі на підвіконні сидіти довго і з дощем про що завгодно пліткувати, ловити краплі... в зорепад - люблю можливість загадати бажання... чорний шоколад люблю, лате, вершки, суниці, і профітроль, і праліне... люблю, коли дорога сниться і все навколо осяйне... Люблю складний характер моря, вдивлятися у далечінь, і рахувати в небі зорі, і сто розгублених причин шукати для простого щастя і планувать заздалегідь, ну а якщо не все удасться – то забувати прикру мить... Люблю дзеркальність перламутру спокійних хвиль на островах, пісок де, мов цукрова пудра, слухняно тане на очах... Люблю безлюдність узбережжя, і міст швидкий, шалений ритм, і невибагливу безмежність несхожих на буденність рифм... Люблю фламенко і сіртакі, шансон Монмартра, дефіле гламурних модниць в сукнях в маки по Променаду дез Англе... Люблю додому повертатись, за тиждень скучивши за всім... і сумувати, і сміятись... собою буть передусім... Люблю проникливість і щирість простих, ласкавих, теплих слів, думок очікувану зрілість... простори золотих полів, блакить волошок у пшениці, яскравість соняшників, ліс... як пахне сіно і душиця... Люблю, щоб вгору, а не вниз вели щоденно мрії сходи... Люблю вигадувать, творить... і в безумовності свободи себе та інших розуміть. Люблю ламати перешкоди і довіряти відчуттям... експромти літньої погоди і гроз весняних каяття... Люблю травневий грім, каштани, люблю намокнуть під дощем... бульвари, парки і фонтани... і серця cтомленого щем... Люблю вірші, цікаві книжки, футбол і фільми уночі... люблю, коли муркоче кішка і засинає на плечі... Люблю, щоб з вогником був погляд, щоб однією із стихій ставала ніжність, коли поряд хтось зрозумілий і близький... Люблю, коли від хвилювання потрібні губляться слова... встигати на трамвай останній... люблю той час, коли дива (можливо, зовсім випадкові) таки трапляються в житті... люблю послухать нехітові мелодії на самоті... Люблю прогулянки до ранку під небом зоряним, ясним... люблю виходити за рамки стереотипів… Від весни чекати пролісків, конвалій, цвітіння сакур і бузку... Сліди невдач та аномалій люблю, як хвилі на піску змивають вперто і сумлінно... Люблю дивитись на вогонь... Люблю, коли звабливо лине тепло з душі, тепло з долонь... Люблю, коли "потрібно" й "хочу" – це щось одне (без протиріч)... Люблю короткі літні ночі, коли зі щастям віч-на-віч... Люблю мережива калини, і коси плетені беріз... люблю дивитись, як дельфіни пливуть штормам напереріз... Люблю, коли старий годинник, світанки кваплячи, не спить... і дізнаватися, як виник спекотний день всього за мить...
     ... Люблю, як сумніви втрачають весь зміст і кануть в небуття... і коли слів не вистачає сказати, як люблю життя!..