То плаче небо... Пер. Анна Дудка

               Пам’яті Сергія Шевеля
То плаче небо, то мовчить трава,
Цих буднів тиск здолати не зуміли
Бідою скривджене стражденне тіло,
Душа жива і світла голова.

Нестерпний кашель груди розрива,
Скипає кров і полишають сили.
Судомно стиснуті, глухі й змарнілі,
Німіють м’язи, губляться слова...

Де порятунок? Затягнулась мить...
Повітря... Хоч ковток, хоч пів ковточка...
Напруження стихає, рветься нить,
Заплутана в немислимий клубочок.

Єдина мрія, о бажання світле –
Повітря... Хоч ковток повітря...



Переклад Анна Дудка http://www.stihi.ru/2011/07/07/1512

То плачет небо, то молчит трава,
С тисками будней сладить не сумело
Болезнью раненное страждущее тело,
Душа, и светлая, как небо, голова.

Ужасный кашель разрывает грудь,
Вскипает кровь, и силы оставляют.
Худое тело сводит, замирает,
Немеют мышцы, слова не вернуть...

Спасение где? Какая жажда жить!..
Нет воздуха... Хотя б его глоточек...
Стихает напряжение, рвется нить,
Запутана в немыслимый клубочек.

Как бьётся жилка о висок:
Где воздух? Воздуха глоток...