Подзвонила я не зря,
Ой, яка же ти свиня,
От дiтей рiдних утiк-
Свiй очаг ти не зберiг!
До чужих iдти просить:
«Де тепер менi вже жить»
Поки все, що нас не мине-
Усе сумне, I вже старiсть настае.
Що ти дзвониш сім'ї?
И не соромно вже тобi?
Ти навiки потеряв-
И чужим тепер ти став.
Ми всю жизни свои мали,
Все життя вам отдавали
Ти це усе не поважав-
А тепер усе програв.
У жiнки з пам’яти исчез
I не згадаеш, шо наробив ,
И до чого ти допустив…
А вона усе мае,
I нiчого не втрачае,
Нi роботу-нi друзей
Своих рiдних сыновей.
А що ж ти за чоловiк?
Що до легкоi жизнi звик?
А менi так насолив –
От сам подумай, що зробив.
Що ти дзвониш сiм i?
© Copyright: Мария Чередник, 2011
Свидетельство о публикации №111062506007
Свидетельство о публикации №111062506007
Рецензии