Ви кохали? о так, ви кохали!

         Ви кохали? О так, ви кохали!
         Незабутньо, правда?
         Кожна клітинка вашого тіла скажено пульсує в такт з серцем, створюючи несвітську симфонію з дикою силою почуттів, ви відчуваєте, як кожна найдрібніша часточка вас вже дихає окремо, і цілком живе кимось іншим.
Ще трошки і ви зрозумієте, що ваше тіло таке недовершене, бо поряд когось так не вистачає.
          І все: ви підсіли.
          Зіниці розширюються, і рогівку заповнює ну просто ідеальна темінь. О ні, це вам не та нічна напівдохла темрява, до якої звикаєш через дві хвилини. Тут все зовсім інакше. Така чорнота давить на очі і здається, що на ваших висках зосередився цілий хор коників з пронизливим виском своїм скрипок. А крізь затьмарення, що повило свідомість, де-не-де проскакують образи того, ким дихаєте… Він всюди.
          Потім ви відчуваєте, як наймілкіші еритроцити навипередки женуться по найтоншим капілярам, пронизуючи кожну судину невимовним хвилюванням. І кров стає така шалена, ніби хтось підлив у неї шампанського. П’янко, як же п’янко!
          Далі починає ламати кістки. І це найгірше, бо від болю у вас почнуть підкошуватись ноги, і врешті ви не встоїте.
          Вони кажуть, що якщо вляпаєтесь в це, то 60% свого часу хворітимете, 20% - спатимете, і 20% - шукатимете дозу. О так, не посперечаєшся, вони праві.
          Більшість вашого часу вас мучитимуть спочатку симптоми цієї хвороби, а потім вона власноруч добиватиме вас. Ще ви будете спати, але це тільки так, видимість, бо насправді думки не дозволять вам цієї неприпустимої розкоші. І шукатимете, очима шукатимете свій кисень, бо знатимете, що без нього задихнетесь…
          А знаєте, що найстрашніше? Усвідомлення . Усвідомлення того, що ви приречені. Бо ж кохання травами не лікується…