Скiльки?

Скiльки їх полягло, наших предкiв,
в цiм жорстокiм, страшнючiм бою?
Скiльки їх повмирало на полi,
захищавши Вкраїну свою?
Числа ці невідомі ще й досі,
але можна собі уявить,
як ішли всі, голодні та босі,
в бій за те, щоб і ми могли жить.
Вони бились за те, щоб країна
не страждала нiколы в бiдi,
Щоб людина жила, як людина,
а не наче тварина в хлiвi.
Скiльки дiток сирiтьми лишилось?
А батькiв... Скiльки їх без дiтей?
Cкiльки зараз вживих залишилось
захищавших землю людей?
Уявляю, як хлопчик маленький
з автоматом в руках ледве йде.
Вiн не бачив нi батька, нi неньки...
Вiн помер за майбутнє моє.
Скiльки їх, цих дiтей повмирало
за Вiтчизну кохану свою?
А було ж їм iще дуже рано
покидати життя у бою.
Скiльки їм було? Рокiв по вiciм?
Та без страху у бiй вони йшли.
Вони вмерли, щоб в цiлому свiтi
всi у щастi та в мирi жили.
А могли б iще жити i жити,
але доля жорстока була.
Їх не можна тепер не любити,
бо тепер в нас щаслива земля.
Якби люди всi тi повставали,
подивились на землю свою,
То побачили б всi, що не марно
полягали вони у бою.
I тепер, коли ми вже щасливi,
ми пишаємось силою 'їх...
Мы їм кажем "ВЕЛИКЕ СПАСИБі,
що за нас життя вiддали!".