Акро

Колись непiзнанною даллю
Вiтрами вiнчаних степiв
Iдальго, сповнений печалю,
Талан пiдживлюючи шмаллю,
Кiстьми вистукуючи, сталлю,
Аж попiд обрiй прикипiв.

Враз задивляюсь мимоволi
I уникаю iнших див:
Такої дивної тополі
Раніш навряд чи де зустрів
У лісі, на межі, у полі.


Рецензии