гра

Іноді здається, що я все роблю правильно. Я знову помиляюсь і знову роблю. І знову мені лише здається.
Іноді здається, що за те що я роблю я буду платити дорого. Чекаю розплати. А все стається надто раптово для того щоб зрозуміти, що я вже скористалась своєю кредиткою життя, погасила борг перед банком щастя.
Іноді ціна надто велика. Коли тільки починаю почувати щастя, думаю що воно того варте. Плюю на ціну і стою на своєму. Але коли рахунок на кредитці йде в мінус починаю задумуватись над ціною. Вона вже не здається надто привабливою. Кредит мені більше ніхто не дасть. Я розраховуюсь частинками свого життя і минулого. Цікаво, що буде коли закінчаться й вони. А життя, справжнього життя, не так вже й багато, тому що, тут холодно і йде дощ. Сонце буває лише раз на рік, але воно не приносить радості. Вікна мокрі і їх не можна відкривати. У мене вдома завжди грає музика, є коньяк, кава і цигарки. Все відповідає барвам. Самотність як вона є. Кожні 5 хвилин ностальгія стукає в двері. Фоновий звук. Страх причаївся в молекулах повітря. Не можна говорити, щоб не сказати зайвого. Справжнім залишився лише бруд. Його тут вдосталь. Прибирання не допомагає. Безвихідь – єдина річ, що дає надію на завтра.
Цікаво, яка одинаця дороща – бруду чи безвиході? Напевне в кожного вистачає і того, і іншого.

GAME OVER.
Ні, дівчинко, тут ти знову помилилась. Це лише початок. Так, початок кінця.