Воно слiпе та мовчазне -
те щастя. Хоч волай щосили,
лiта немовби скам'янiли
й ущент затиснули мене.
Хiба мав знати iздаля,
iз днiв, строкатих, наче зебра,
як проростатиме крiзь ребра
холодних споминiв гiлля?
В буденнi сутiнки без меж,
в облудний грудень, в снулу зiрку
спрямую лагiдну говiрку.
Дме вiтер пошепки:
- Авжеж..
Хiба
© Copyright: Палад, 2011
Свидетельство о публикации №111062008325
Свидетельство о публикации №111062008325
Рецензии