Козацький сон

Зашарілося сонце від втоми,потопаючи в винний кришталь...
 З роз"іздного завдання -дозору,
   повертав молодий атаман...

Знемагав від тривалоі втоми
  і в сідлі  на ходу засинав...
Новий місяць світив зкраю хмари
  і дорогу коню підказав...

 Зупинявся в зеленому гаю,
  біля яру ,-де бье джерело...
Розпалив гаряче багаття,
щоб зігрітись до ранку було...

Очерету сім оберемків
   намостив як орлине гніздо...
Варенуху ковтав   як спасіння...
сало з хлібом   трохи було...

 Засинав заколихваний гаем,засинав як мале немовля...
  Світе місяць ховаючись в хмари...
    Догорало жарке багаття...
 Чорна ніч  чорні крила розтяла
  у небесную зоряну даль...
Ніби стара магічна чаклунка
надягала смарагдову шаль...

  Надягала й чарівно співала
гулом вітру і гуком сови...
  Бо весну довго ще здоганяло
 невгамовне відлуння зими...

Облітала невдовзі чаклунка
  лису гору й далекі яри...
і до гаю вмить прилітала
   ніби птаха з південних долин...
 Оберталась вродливою дівой,наливала й сідала в уклін...
    Наливала й чарівно співала,про квітневі світанки в гаю...
  Про орлів у синьому небі,--про козаків в широкім степу...

 Заманила в полон оксамитом...
  наливала рожевий бурштин...
 Цілувала...і тихо валяла...
   на духмяний таврійський килим...

 Обнімала...  іще лоскотала...--чорні вуса і бров взакусінь...
   Як повінь козака поглинала...-- ніби лебедя в мерзлім гнізді...

  Прокидався в зеленому гаю....
   жайворонків пісні звідусіль...
 Біля згаслого вогнища змерзнув...
   із похміллям болю головним !!!...

 Кінь чекае...і ходить навколо....
  свіжу зелень тихенько скубе...!!!
Тепле сонце душу зігріло  ...
   Клекіт в небі  за обрій веде   !!!!

   Снився сон ...і мабудь не присниться...
    полинових отих килимів...!!!
   Бо козацькую волю спокуто  !!!-- Як забуто минулого грім....!!!