Love story...

Я сьогодні розкажу вам казку,
Про самотні душі і серця,
Що у день один, що став прекрасним
Віднайшли кохання без кінця.


Сонний ранок, настрій вельми сонний,
Ледь бринить за вікнами роса.
Тільки кактус мій на підвіконні
Розспівавсь – на вулиці ж краса!

Одягай коротеньку сукенку
І збирайсь куди давно тягло,
Погуляй біля води тихенько,
Трошки щоб від серця відлягло.

Так червневим ранком ясносонцим
Я, зібравши волю у кулак,
Ризикнула відчинить віконце
Й відпустити сто своїх невдач.

Я – дитя забувше запах щастя,
Я – самотня, втрачена для всіх.
Розігнала геть усі напасті
І пішла туди, де радість й сміх.

Сповнена надій і сподівання,
У передчутті нових чудес.
Серед незнайомих лиць востаннє
Бачила як сум з обличчя щез.

Ти стояв розгублений, і сонце
Ніжилось у тебе на щоках.
Твій «привіт» мені звучав так добре,
Що у серці народився птах.

Він розправив крила і злетіла
В небо моя змучена душа.
Я у пам’яті на все життя лишила
Мить, коли до тебе підійшла.

Хтось назве колись цю мить «контактом»,
Ще хтось «іскра» скаже їй ім’я.
Там серця забились спільним тактом,
Де зустрілись в червні ти і я.

Ми так довго тих шляхів шукали,
Щоб одне до одного вели.
Ми в сто крат щасливішими стали,
В день коли кохання віднайшли.

Перше слово погляд і торкання,
Перша мрія втілена на двох.
Вже тоді ми знали – це світання
Почуттів, що є у нас обох.

З того дня ми по життю за руки,
В поцілунках і обіймах ми.
Хай сердець полинуть наших звуки
Вище неба, на усій землі.

Це не сон, це все було насправді.
І не казка, бо герої тут.
Ми удвох від нині і назавжди -
Двоє ніжних і коханих душ.