Портрет Т. Г. Шевченка

Я був самобутнім поетом
І не визнавав п’яні танці.
Тепер посміхаюсь з портрету
У міцно закріпленій рамці

Не став би я кращим з поетів,
Щоб знав: будуть в школах вивчати
Щоб думав, що буде портрет мій
Настінні дірки закривати

На землі моїх дідів
Зараз все, як і тоді
Навіть вдень дрімуча тьма – 
Бидло і тюрма –
місце для ярма

Розливається Дніпро
Й розкрадається добро…
Мало вам гріха – грішіть – 
Тільки не приспіть
Землю не приспіть мою!..

Реальність нижча портрету,
Як сон рябої кобили – 
Я був самобутнім поетом,
А ви кого з мене зробили?

Нащо звання, почесті, слуги?
Це все мені, мертвому, лишнє
Хай ідолом буде хтось другий,
А я, як всі люди, був грішним

І на суші, і в воді
Маже все, як і тоді
Де пани? – панів нема:
Бидло і тюрма,
місце для ярма

Розривається Дніпро
Й розкрадається добро
Мало вам брехні – дуріть – 
Тільки не приспіть
Землю не приспіть мою

Стомивсь я на стінах висіти
Для кого? Для чого? Якого?
Щоб більш не оскаженіти
Упав на брудну я підлогу

І стали кидатись портретом
Якісь пацани і пацанки…
Так з будь-яким буде поетом
Якщо він усунений в рамки.

А ще б бути що могло?
Буде, є і так було:
Вічний сон, або гальма – 
Бидло і тюрма, місце для ярма!

Розривається Дніпро,
Й розкрадається добро…
Мало бидла вам – плодіть!
Тільки не приспіть,
Землю не приспіть мою!

Я був самобутнім поетом! Я був…


                1999 р. Умань /УДПІ/
ред. Вересень, 1999 р./Київ, "Промінь"/,
ред.Київ 18 лютого 2000 р.