про нього

Він  носить  в  кишенях,  мабуть,    із  три  пачки  «прими»,
І  сердится  часто,    і  постійно    невчасно  лягає  спати,
Я   свій «apple»  палю  і  зазвичай  збиваюсь  з  ритму  і  рими,
Буває    сама  накладаю  на  серця    правий  шлуночок  лати.

Він  любить  осінь  і  каву, ненавидить всякі гламури,
Уміє  писати  вірші  і  свАриться    за  недолугість,
Я  нОчами  мучу мозілу  і  ноута  чорного  клавіатуру,
І  щось  там  пишу  про  ляльку  і  дощ,  коли  із  сльозами  туго. 

Пігулки  ковтаю, -  персен,  анальгетики  і  часом  снодійне,
А  він  мені  робить  ін’єкції  віршами  (незмінно довенно–крапельно)
Від  частих  візитів коліжанки  Депресії  Ностальгіївни,
Щоночі  у  снах  літаю  у  місто,  яке  так  далеко  від  мене  на  мапі.

Він  спить  на  лівому  боці.  Під  простИрадлом    я,  на  теплій  долоні,
І  мОлюся  наніч  до  Всесвіту,   що несе нас   пелюсткою  лотоса,
Своя горобина є в нього,  а  ще,  -  є  Закон,  який  в  ньому  самому, 
Отак  і  живем…  У  часі  і  просторі…  а  скільки  ще  так?
               
 Спитати  б  у  Хроноса…